Розділ «Частина п’ята Перевернутий світ»

Розділ 44

Підтяглися підводи до садиби Чорножукових, а за ними почали звідусіль збиратися люди. Біля коня стояв Михайло Чорножуков, погладжував кінську гриву.

– Батька б так пожалів, іроде! – кинув хтось зі злом та плюнув у бік Михайла.

– А що? – обізвався лисий чоловік, плюючи насіння. – Правильно робить, він же комсомолець! Досить куркулям на нашій шиї сидіти!

– І як той Павло у тебе на шиї сидів?

– Цитьте! Дивіться, Павла з Надією з хати вивели!

– Боїться За…ков, викликав озброєну підмогу!

– А то як?! Ті багачі так просто зі своїм багатством не розлучаться!

Надія пручалася, коли озброєні гвинтівками чоловіки під руки витягали її з хати.

– Пустіть мене! – закричала вона. – Приберіть свої погані руки!

– На вічні морози захотіла?! – бігав навколо них Лупіков. – Так це ми зараз організуємо!

Павло Серафимович підійшов до дружини.

– Надю, – сказав він, – уже нічого не вдієш. Іди до мене.

– Я не віддам! – блиснувши очима, скрикнула жінка. – Це наш дім!

– Був ваш – стане наш! – єхидно хіхікнув Лупіков. – У вас он три будинки, живи, де хочеш! А тут буде сотня.[17]

– Тут нічого не буде! – з відчаєм закричала жінка. – Тут буде жити моя родина! Нічого не віддам, хоч вбийте мене!

– Вбивати тебе ніхто не буде, – Лупіков став перед нею, гордовито задер носа. – А ось на виселки можемо видати квиток.

До них підійшов Щербак. Досі він стояв збоку, не втручаючись у суперечку.

– Пустіть її, – наказав він. Чоловіки, які тримали під руки жінку, переглянулися між собою, поглянули на Лупікова. – Пустіть, наказую! – повторив Кузьма Петрович. – Куди вона подінеться?

Жінка, звільнивши руки, поправила волосся, що спадало на очі.