Розділ «Частина третя Павутина»

– Чому ти не хочеш зрозуміти, що жити по-старому вже ніхто не буде?

– Це я добре розумію.

– За колгоспами майбутнє нашої держави.

– Хай Бог помагає!

– Ти мені бога туди не тули! – підвищив голос Кузьма Петрович.

– Вибач, – мовив чоловік, – забув, що ти комуніст і у вас Бога немає.

– От тільки не потрібно мене повчати!

– То й ти мені лекцію на атеїстичну тему не читай, – Павло Серафимович сказав це урівноважено. – Для мене Бог є і на небі, і в душі. То що ти хотів сказати?

– Досить дурня клеїти, Павле. Пишись добровільно у комуну.

– І що мене там чекає?

– Нове життя! Праця на благо рідної країни! – пафосно, словами чекіста сказав Кузьма Петрович.

– Робота на своїй же землі, але в колгоспі? – у голосі була легка іронія.

– Так! Бо колгоспи будуть створені, хочеш ти цього чи ні. Ми змусимо усіх до одного записатися.

– Припустімо, я запишусь. І що далі?

– Тебе не залишать без землі. Наділи будуть у кожного, щоб могли вести домашнє господарство. Ми заберемо лише зайву землю.

– Зайву? – посміхнувся чоловік. – А чи буває земля зайвою? – Павло Серафимович прискіпливо подивився на названого брата. Той мужньо витримав важкий погляд.

– Зрозумій, – вже м’якше сказав Кузьма Петрович, – у колгоспі тобі буде краще. Не доведеться гарувати з ранку до пізнього вечора.

– А я вже звик.

– Досить гнути день у день спину, – продовжив чоловік. – Прийдеш на роботу, тебе там безкоштовно нагодують, повернешся додому – вечір вільний! Не потрібно думати, де взяти борону, щоб засіяти поле, не потрібне зерно, бо отримаєш хліб у колгоспі. Що тобі ще потрібно? Живи й тішся!

– Казав пан, кожух дам, та слово його тепле.