Розділ «Частина третя Павутина»

– А що тут розуміти?! Законні папери, скріплені печаткою, де зазначено, що ви тепер володієте наділом землі у сім гектарів, – пояснив батько. – Тобто ми з матір’ю дали тобі у придане частину нашої землі. Розділили її, як навчив Данило. Все заміряно, кілочками відмічено, тож навесні зробимо межу між наділами, і все!

– Але… Навіщо? – Варя кліпала очима.

– Прийде Лупіков землю відбирати, а її у мене вже наполовину менше. Тепер зрозуміло?

– А якщо скажуть, що і тої землі багато? – тихо спитала мати.

– Як то багато?! У нас залишилося вісім гектарів. Чи то багато?! Якщо навіть і будуть відбирати, то все ж таки їм дістанеться менше, – пояснив Павло Серафимович.

– Я одного не розумію, – сказала мати, – Як тобі вдалося все провернути?

– Дочекався слушного моменту, коли Лупікова та Щербака не буде в селі, домовився з Жаб’яком та Ступаком – от і все! Я закон не порушував, поділ землі та відписка на доньку не заборонена.

– І як вони пристали на твоє прохання?

– Заплатив! – стишеним голосом мовив чоловік. – Виявилися ласі на гроші, тож я дав кожному по царському червонцю. Тільки ви про це нікому! Зрозуміло?

Жінки кивнули головами.

– А ось Федір хотів відписати частину землі на кума, а той не погодився. Забоявся, – сказав Павло Серафимович. – Воно й зрозуміло. Хтозна, що далі буде?

– Одному Всевишньому відомо, – зітхнула мати і перехрестилася.

– Є ще одна новина, – серйозно сказав Павло Серафимович. – Навіть не знаю, чи вона добра, чи лиха.

– Та кажи вже! – перебила його мати.

– Оля свою частку землі, що ми їй дали у придане, теж відписує.

– На кого ж?

– На доньку Олесю.

– А як то?

– Одразу скажу: то було рішення Ольги, не моє, – попередив чоловік. – Тому прошу мене не звинувачувати. Оля видає заміж Олесю і свої два гектари дарує на весілля доньці.

– Заміж?! – сторопіла Варя. – Та вона ще ж дитина!