Розділ «Частина третя Павутина»

– Отож я й кажу, що Оля сама так вирішила.

– І за кого ж?

– Щоби бути впевненою, що землю не відберуть, вона віддає… Та хай йому грець! – Павло Серафимович знервовано заходив по кімнаті. – За нашого сусіда, за Йосипа.

– Що?! – в один голос перепитали здивовані жінки.

– Та чи вона зовсім з глузду з’їхала?! – скрикнула Варя. – Геть усі помішалися на тій землі!

Дівчина кинула на стіл папери, почала швидко вдягатися.

– Варю, – зупинив її батько. – Не лізь в чужу родину. То лише їхні справи, а не твої.

– Я хочу з нею поговорити! – твердо мовила Варя. Вона схопила хустку й швидко вибігла надвір.

Варя була обурена до краю, тому не йшла, а бігла вулицею. Назустріч їй ішла Ганнуся. Вона помітила схвильовану та розчервонілу колишню подругу, яка бігла кудись розхристана, хустка в неї сповзла з голови, коси розсипалися по плечах. Ганнуся мала намір зачепити Варю, але та пробігла повз ніби навіжена. Дівчина подивилася їй услід, покрутила пальцем біля скроні.

Варя, важко дихаючи, влетіла в хату, впустивши за собою морозний дух. Олеся сиділа на лавці напроти матері. Було видно, що дівчина плакала: очі червоні, підпухлі, сама сумна як з хреста знята.

– Олесю, вийди, нам треба побалакати! – з порога замість вітання сказала Варя. Дівчина покірно вийшла, похиливши голову. – Це правда?! – розгнівано спитала Варя.

– Ти маєш на увазі…

– Так! Саме це!

– Правда, – відповіла Ольга.

– Ти що? Зовсім з глузду з’їхала?! – накинулася на неї Варя. – Куди їй заміж?! Вона ще дитина!

– Не така вже й маленька дівчинка. Їй уже виповнилося сімнадцять, – спокійно сказала сестра.

– Ну то й що? Ти подивися на неї! Мала зростом, худюща, зеленюща, квола, хвороблива.

– Та чи я винна, що вона часто хворіє? – обурилася Ольга. – Я вже її не раз посилала ходити по іванівській росі[9] – все марно!

– Тим паче. Куди їй такій іти заміж?!

– А ще зваж на те, що вона вся обварена. Ти бачила її обпечені ноги? Живіт? Кому вона така потрібна? Чи ти гадаєш, знайдеться для неї порядний хлопець? – Ольга знизала плечима. – А те, що зростом не вийшла, так вона вже й не виросте. Чи я винна, що така вона вродилася? Худа, то що з того? Одна я в тіло пішла. Ти теж не гладка.