Розділ «Частина восьма Коли день є роком»

– Можна кісточку Маші дати?

– Звичайно!

– Де моя Маша?

– Справді, де ж кішка? Я її з учорашнього вечора не бачила.

Варя взяла кісточки, вийшла надвір.

– Киць-киць-киць! – кликала кішку. Варя заглянула у корівник, пройшлася за хатою – кішки ніде не було.

Туман підняв голову, унюхавши давно забутий запах, жалібно заскавулів. Варя підійшла до собаки, подала на долоні дрібні кісточки.

– Їж, поки Маші немає.

Туман ледь підвівся. Собака так висох, що ледь стояв на тремтячих лапах. Боки у нього запали, спина згорбилась, зад хитався з боку на бік. Він понюхав долоню господині, захрумтів кісточками.

– Щось ти зовсім охляв, – сумно сказала Варя.

Собака вмить ковтнув їжу і знову з надією дивиться в очі. Варя відпустила Тумана з прив’язі, відчинила перед ним хвіртку.

– Іди, Тумане!

Собака, який завжди просився, щоб його відпустили побігати, отримав свободу і не знав, що тепер із нею робити. Похитуючись, вихляючи задом, він пройшовся по двору, поглянув на хазяйку.

– Іди на волю, мій друже, – сказала вона. – Або виживеш, прибившись до зграї здичавілих побратимів, або загинеш вільним.

Туман, ніби зрозумівши її слова, вийшов на вулицю, востаннє прощально махнув жінці хвостом і подибав порожньою вулицею.

– Пробач, Тумане, – сказала йому вслід Варя.

Кішка не прийшла наступного дня, не було її і на третій день.

– Що ти її вишукуєш? – нервово спитав Василь, коли Варя вкотре все обшукала, навіть лазила на горище. – Вона вже не прийде!

– Звідки ти знаєш?

У голові Варі промайнула жахлива здогадка.