Розділ «Частина шоста Чорні хмари над селом»

Вона неприємно розреготалася. Почулися переливи гармоніки Михайла. Дурнувато регочучи та щось наспівуючи, Ганнуся сіла на підводу. Активісти попрямували до іншої садиби.

Розділ 50

– Як добре, що ти мене попередила! – сказала Марічка, завітавши увечері з Сонечкою до Варі. – Якби не ти, то залишилися б ні з чим.

– Не знайшли? – спитала Варя.

– Забрали ті півмішка, чорти б їх так забрали! – гнівно промовила подруга. – Зате Пєтухови, як смеркло, везли додому здобич на підводі. Кілька мішків наколядували, іроди!

– Насправді? – спитала Варя.

– Своїми очима бачила! Думають, люди дурні, ніхто не помітить, ніхто не взнає. І як вони будуть жерти той хліб? То ж не хліб, а людські сльози! Щоб вони вдавилися ним! А у вас не знайшли? – схаменувшись, стишеним голосом спитала Марічка.

– Вилучили лише те, що було у коморі, – зізналася Варя і розповіла про візит колишньої подруги.

– Не розумію, з якими очима вона сюди йшла? – стенула плечима Марічка. – Зовсім совісті не має?

– Сама не розумію.

– Якби ти чула, скільки прокльонів було послано у бік активістів! – сказала Марічка. – Та частіше позаочі клянуть – бояться люди.

– І наш Михайло з ними, – сумно сказала Варя.

– Свого ж ума не вставиш. Робить так, як вважає за потрібне.

– Чи зрозуміє колись, що помилявся?

– Хтозна.

Жінки ще трохи поговорили про останні події, потім Варя попросила подругу поглядіти дітей.

– Хочу збігати до сестри, – пояснила вона. – Навіть не знаю, як там справи. Її родина дуже ідейна, тож може статися, що активістів хлібом-сіллю зустрічали.

– То йди.

– Я швидко! – Варя вдяглася. – Одна нога тут, інша там!

…Щоб домашні не чули розмови, Ольга вийшла з Варею надвір.