Розділ «Частина шоста Чорні хмари над селом»

Він ще хотів додати, що Михайло – син куркуля, але з ідейних мотивів відрікся від батьків, але вчасно збагнув, що цим може все зіпсувати.

– Добре! Ти будеш у комісії.

– Я тільки хотів спитати, – сказав Михайло. – Я на роботі з п’ятої ранку до сьомої вечора, працюю бригадиром. Тож коли ходити по хатах та вилучати зерно?

– Ви будете звільнені від основної роботи та, як я уже зазначав, отримуватимете нагороду, відсотки від вилученого, – пояснив комуніст.

– Я теж буду чесно вилучати залишки зерна у багачів! – бадьоро почала Ганна. – Я змалку працювала у наймах. Досить гнути спину! Державі потрібний хліб – ми його дістанемо!

– Так! – підхопив Йосип Пєтухов. – Змусимо кровопивць віддати хліб у міста, де його чекають діти!

– Я повністю підтримую свого брата! – Семен підхопився як ужалений.

– Я теж згоден, – тихо сказав неговіркий Попенко.

– А ти чому сидиш такий мовчазний? – Биков звернувся до Коляденка, який не зронив жодного слова.

– Мені дещо не зрозуміло, – юнак підвівся.

– То запитуй!

– Деякі люди хочуть виїхати до міста, щоб там працювати, але на роботу можна влаштуватися лише за оргнаборами, – почав хлопець.

– А хто ті люди? – перебив його Биков. – Ледарі, які саботують плани заготівель. Гадають, у місті не потрібно працювати? Там уведена карткова система на хліб, а у колгоспі можна вдосталь заробити його на трудодні.

– Зараз припинили видачу хліба, – зауважив Богдан.

Биков запитально глипнув на Ступака.

– Так, – кивнув головою голова колгоспу, – бо не виконуємо план.

– Ось бачиш, юначе! Правління вимушене було піти на такий крок. І чому? Бо одні хочуть жити у місті, нічого не робити, а інші саботують здачу хліба на селі, – пояснив Биков.

– І все ж таки, – уперто продовжив Богдан, – чому селяни не мають паспортів і не можуть жити у своїй країні там, де вони хочуть?

– На думку нашого великого вождя Йосипа Віссаріоновича, селяни мають жити не там, де їм хочеться, а там, де потребують інтереси держави, – невдоволено, карбуючи кожне слово, пояснив Григорій Тимофійович. – Тепер у мене до тебе питання, – він упився в юнака очима. – Ти ідейно готовий бути членом комісії?

– Як я зрозумів, – спокійно сказав хлопець, – створюється комісія на кшталт карального загону?