Розділ «Частина шоста Чорні хмари над селом»

– У могилі, – стишивши голос, сказала сестра.

– І як тобі в голову прийшла така страшна думка?! – відсахнулася від неї Варя.

– То ж великий гріх – порушувати спокій померлого, – промовив батько.

– А дітей без кусня хліба залишити – то не гріх? – сказала Ольга. – Я посеред ночі сама закинула мішок на плечі і пішла на кладовище. Там знайшла свіжу могилу і прикопала зерно. Тепер буду ночами ходити, потроху брати, молоти на жорнах і пекти хліб для дітей. А мої старі хай пальці смокчуть у своєму колгоспі. Я їм казала, що до добра не доведуть колективні господарства!

– А якщо і справді у стайні почнуть штрикати своїми списами землю? – розмірковувала Варя. – Заберуть останнє, і що тоді?

– Ось і я про те! – зашепотіла Ольга. – Можна сховати цієї ночі, поки Василь ночує у батьків.

– Чому без Василя? – не зрозуміла Варя.

– Коли доведеться вибирати між чоловіком і дітьми, тоді зрозумієш.

– Невже таке може статися?

– Може. Усе можливо, – зітхнула Ольга.

– А якщо хто вислідить, як підемо на кладовище? – з острахом запитала Варя. Їй уже зараз було лячно від однієї думки.

– А вам не потрібно йти на цвинтар, – Ольга загадково посміхнулася.

– Тобто? – спитав Павло Серафимович.

– У вас на городі своє кладовище. Навіщо кудись іти?

– Ти хочеш сказати?… – Варя злякано закліпала очима.

– Саме так! – сказала Ольга. – Невже у комісії вистачить нахабства штрикати списами у могилу? Труна матері ще ціла, тож можна поставити на неї корито і все там сховати. Зерно так не буде пріти і довше збережеться, – розмірковувала Ольга.

Варя подивилася на батька. Він сидів, схиливши голову. Нелегко далося йому рішення.

– Так і зробимо, – витиснув він із себе.

– Тільки ти не йди додому, – попросила Варя. – Допоможеш нам?

Дочекавшись, поки стихнуть голоси й погасне світло у сільраді, Чорножукови пішли на край городу, де сумно маячіли два хрести.