Розділ «Частина шоста Чорні хмари над селом»

– Так, чоловіче! Під охороною йшли «зелені ешелони», везучи не тільки хліб та борошно, а й квашені огірки, капусту і навіть помідори. А в Україні села залишилися приречені на голод. Можеш мені вірити, можеш ні, але то істинна правда! Богом клянуся! – наклав на груди розмашистий хрест.

Чоловіки ще довго вели бесіду. Сусідів не кликали, бо помітять із сільради – лиха не спекаєшся. Лише після обіду Варя вмовила діда і хлопчика відігрітися на печі та поспати перед нічною дорогою.

Надвечір Чорножукови провели подорожніх. Батько ще не встиг піти до себе, як у двір зайшли дві незнайомі жіночки, а з ними хлопчик років десяти.

– Люди добрі, – сказала худа, як скіпка, жінка, – пустіть погрітися.

– Заходьте, – запросив Павло Серафимович.

Вони зайшли до хати, коли Варя готувала пійло корові. Вона помила картопляні лушпайки і залила їх у відрі окропом. Зайшли прохачі[23] до хати, нишпорять голодними очима по горщиках.

– Нам би чогось поїсти, – попросив хлопчина.

– Зараз нема нічого, – сказала Варя. – Ми вже повечеряли, тож нічого не залишилося, а корову ще не здоїла.

Варя всунула руку у відро із запареним лушпинням, щоб перевірити, чи не гаряче.

– А то що так смачно пахне? – спитав хлопчик, вказавши на відро. – Можна нам?

Варя не встигла пояснити, що то для корови: прохачі притьмом допалися до відра, попадали навколішки, почали руками діставати те лушпиння і жадібно його ковтати. Варя не встигла оговтатися, як відро спорожніло.

Жінка кинулася цілувати Варі руки.

– Дякуємо вам, – швидко казала вона, обливаючись слізьми, – ви нас врятували від голодної смерті.

Прохачі пішли, а Павло Серафимович сказав:

– Оце вже і я на власні очі побачив: голод!

Розділ 54

Биков підвівся з ліжка. Боліла голова після вчорашнього гуляння. Добре, що брати Пєтухови подбали про нього: притягли ліжко з якоїсь покинутої хати сюди, до сільради. Тож можна було не поспішати до своєї домівки, де холодно і не топлено. Григорій Тимофійович намотав онучі, взув чоботи. На столі – залишки вчорашнього бенкетування. Курку зжерли, покинувши на тарілках обсмоктані кісточки, але залишилися шматки сала з проріззю, недоїдки хліба та ще кілька солоних огірочків. Биков перехилив миску, сьорбнув розсолу.

– Ех! – крякнув задоволено.

Він пожував шматок сала, відкусив хліба. А пляшка порожня! Вижлуктали весь самогон і краплі йому на ранок не залишили. Добре, хоч здогадалися дров у піч на ніч закидати. Напевно, подбала Ганнуся Теслюк. Чомусь її так донедавна звали усі в селі – не Ганна, а Ганнуся. Та щойно її обрали до комітету незаможних селян, дівчина одразу стала Ганькою, і не Теслюк, а Теслючкою. І не дивина. У селах неосвічені, грубі люди. Як хтось не сподобався – одразу прізвисько приклеять або обізвуть. Хіба є секретом, що на нього кажуть Бик? Бик то й Бик. Найгірше Лупікову, бо саме прізвище спонукає до прізвиська. А Ганнуся тепер Ганька. Хм! Ганька. Ох і гаряча ж дівка! А яка до чоловіків ласа! Кажуть, що спочатку вона гуляла по черзі з обома братами Пєтуховими, потім – із Михайлом Чорножуковим. А коли приїхав він, уповноважений райкому, одразу накинула на нього оком. Після першої ночі, проведеної разом, подарував їй червону косинку. Розцілувала його, довелося пообіцяти дістати для неї шкіряну куртку, бо зізналася, що давно мріяла про таку. Негоже ініціативній дівчині, комсомолці, члену комнезаму, ходити у дранті. Треба десь роздобути для неї куртку. Та й заслужила вона її. Таке витворяє у ліжку, аж голова паморочиться! І немає для неї ні перепон у пристрасті, ні втоми. І так їй давай, і так хочеться, безсоромній. Бува, сили залишають, а їй усе мало. І зна ж, чортяка, як підлізти до чоловіка, щоби знову чоловіча плоть стала твердою! А які у неї груди! Великі, тверді, темні соски стирчать, манять до себе. Ух!

Григорій Тимофійович потупцяв на місці – хотілося в туалет. Він вийшов на ґанок, огледівся – ніде нікого, тож можна подзюрити прямо звідси. Хіба що може побачити із свого двору Павло Чорножуков, але начхати на нього. А ось його донька Варя… Дарма, що у неї немає таких округлих форм, як у Ганнусі, худенька, бліда. Але ж який у неї стан! Струнка як берізка, а правильні кругленькі невеликі груди притягують до себе погляд не менш, ніж груди-кавуни Ганьки. А які очі! Сині, як бездонне весняне небо, і дивляться на світ не спокусливо, а якось наївно, по-дитячому, трохи сумно. Ось на кого б він проміняв Ганну. Якось куркульська донька йому навіть наснилася. Мов наяву, відчував уві сні, як лоскотали оголене тіло її пухнасті світлі коси, як ніжно, ніби подих вітру, торкалися її пухкі вуста шиї. І вся вона була цілковитою протилежністю нинішньої коханки: замість несамовитого скакання у ліжку – ніжні пестощі, не пристрасний до болю поцілунок, а легке змикання губ. Після того сну почав придивлятися до Варі. Чим довше спостерігав за нею, тим більшим було бажання оволодіти нею, хоча знав – це неможливо. Чорножуков-старший – гордий, справедливий, занадто вже правильний, і доньку так виховав. Не поведеться вона ні на які подарунки, бо такі, як вона, залишаються вірні чоловікові на все життя. Але життя непередбачуване…