— Фьють! — задоволено свиснув пилосос.
А Зоребор, не вірячи власним очам, дивився на металевий протез, що невідомо яким чином виріс на місці покаліченої кінцівки.
Втім, протезом це можна було назвати з величезною натяжкою. В свинцевому присмерку похмурого вечора відливалась фіолетовими відлисками міцна чоловіча рука. Утворена з якогось матеріалу, схожого на ртуть. Ігор спробував поворушити пальцями. Вийшло. Обережно стиснув долоню в кулак. Теж нівроку. Рвучко махнув рукою в повітрі. Вона цілком підкорялась своєму господареві.
Вражено схопившись на рівні, Зоребор незграбно вихопив з піхв меча і зробив декілька швидких випадів. Їх незграбними назвати не можна було. І ще… Ніякого болю в новій руці Ігор не відчував.
— Фью-ю-ють… — зовсім вже задоволено хитнувся робот.
Норильцєв очманілими очима втупився в нього.
— Н-ну, хлопче, — видихнув, — ну, друже, ти даєш! Та звідки ж ти такий ортопедичний та взявся?
І, нахилившись, правою рукою, з люмінесцентною наглядачкою на ній, доторкнувся до країв отвору на маківці кібернетичного створіння. З цікавістю зазирнув туди. Всередині нічого видно не було. Вкрай посмілішавши, Ігор знову сунув правицю в отвір, намагаючись обмацати його гладенькі стінки. І відразу висмикнув кінцівку, відчувши знайомий пекучий біль.
А потім знову, вдруге за нетривалий час, вражено завмер, випроставши здорову руку перед собою: наглядачки на ній не було!.. Зникла наглядачка. Розчинилась.
— Фью-ю-ють!..
Зоребор простягнув руку до отвору, клянучи себе за сугубо дитячий потяг до усіляких експериментів. Наглядачка знову з‘явилася на п‘ястку. Ще раз… Браслету наче й не було.
— Так ось в чому річ, — дещо розгублено мовив Ігор, обережно торкаючись поверхні „пилососа” ртутним протезом. — Тож ти, друже, в нас ключем працюєш?
— Фью-ю-ють…
— То є добре. Як би ти знав, як то є добре! Це, братчику, широкі, так би мовити, перспективи відкриває.
Зоребор фізично відчув, як важка шалена радість розпочала розпирати йому груди.
— Слухай-но, а ти знаєш, як оті ракети запускати? — махнув він рукою в пласку далечінь, утикану голками апаратів.
— Фьють!
— А до цих будівель завести мене зможеш? — помах у бік стіни найближчого бункеру.
— Фьють-фьють!
— Так чого ж ми стоїмо, братчику, чого стоїмо?! Пішли, пішли скоріше! В нас же роботи багато, дуже багато.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Капітан космічного плавання» автора Кацай О.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VІ. Хот“ на сторінці 30. Приємного читання.