Розділ «VІ. Хот»

Схили улоговини потроху сходились один до одного і на них вже можна було розрізнити якісь тьмяно-бузкові й безладно розміщені плями. Наче входи до печер, в яких палали похмурі фіолетові ватри.

Але те, що це — дійсно печери, стало зрозумілим лише за деякий час по тому, коли упряжка кошлатих жаб зупинилась біля східців, грубо витесаних просто в камінні і таких, що вели нагору, до важко навислого склепіння.

Ігор з Сонькою обмінялися швидкими поглядами, а Лея вже нетерпляче тупцювала біля саней, знервовано граючись хлистом:

— Ну, чого вклякли? Пішли, пішли хутчіш! Хоч початок шоу подивимось, а потім я вас до двадцять восьмої печери відведу. Там три вільних місця є. І, як мінімум, однієї жінки не вистачає, — кинула вона оцінюючий погляд на Такаманохару. Ту аж пересмикнуло.

— Слухай-но, Лею, — раптом веселим голосом вигукнув Зоребор, — а, все ж таки, що то воно в небі висить? — І легенько ляснув хотіанку по безмежній сідниці, на мить напівобійнявши її.

Соньку аж другий раз пересмикнуло. Втім, мети своєї Норильцєв досяг.

— Ой, красунчику, та який же ти наполегливий! — вишкірилася Лея і Ігор з відразою відсахнувся від її зіпсутих зубів. — Хочеш сказати, що нічого про Зорю Смерті не знаєш?

Хлопець, що ще не відійшов від вигляду роту головного квартирмейстера, з огидою похитав головою.

— Що, скажеш, і про Дарт Вейдера нічого не чув?

— Дар Ветера? — не розчула Такаманохара.

— Якого такого Дар Ветера?! — хтива посмішка Леї змінилася звіриним оскалом. — Дарт. Вейдера. Хай Дарт! Хай Дарт! Хай Дарт! Електратора усього всесвіту, що збігається до нього. Електратора великого й незнищенного. Того, що дає нам життя, їжу та видовища у цьому всесвіті, що збігається до нього. Хай Дарт! Хай Дарт! Хай Дарт!

Очі в хотіанки закотилися під лоба, а сама вона розпочала тихесенько розгойдуватись на місці:

— Дарт Вейдер, Великий і Незнищенний, виведе усіх нас зі Всесвіту, що збігається до нього, у новий всесвіт, великий, теплий і світлий. Дарт Вейдер, Великий і Незнищенний, саме для цього повернувся до традиції і знайшов Хот — колиску залюдненого Всесвіту, що збігається до нього.

Лея аж підвивати розпочала:

— Дарт Вейдер, Великий і Незнищенний, побудував тут Зорю Смерті, примусивши Хот обертатись навколо неї. І коли Зоря Смерті сягне такої величини, що навколо неї розпочнуть обертатися й зірки, ми крізь смерть підемо до нового життя з Всесвіту, що збігається до Дарт Вейдера, Великого й Незнищенного…

— Агов, — врешті решт, не витримав Норильцєв і поторсав квартирмейстера за плече, виводячи її зі стану раптового трансу, — агов, зрозуміло, зрозуміло…

— Нічого не зрозуміло, — прокректала в свою чергу й Такаманохара та й втупилася в ще трохи каламутні очі хотіанки. — Ти що, хочеш сказати, що цей Всесвіт збігається?!..

— А то ти сама не знаєш! — зла труснула та головою, потроху приходячи до тями.

— Не знаю! — аж зубами заскреготала Сонька. — Ми з такого далекого світу, що нам взагалі тут нічого не відомо.

Лея, вже цілком оговтавшись, примружила очі: