Розділ «IV. Арканар»

— Вже… Вже викликав, — прохрипів той, вовтузячись в калюжі власної крови. — Вони на підльоті.

І в цей час з „мертвої голови” вивалилась ще порція народу явного богемного вигляду. В руках народ тримав незграбні довгі рушниці. З рушниць вилітали помаранчеві спіралі, в яких заплутувались і зникали сині промені Святого Міка. Боротьба синього й жовтогарячого тривала. За декілька хвилин навколо буяла більш кривава, але й більш чесна битва. Кременчук відчув, що його трохи попустило.

— Слава Міку! — закричала Румата, знову кидаючись до Уно. — Нарешті, нарешті…

Конячехвостий велетень з десятком своїх химерних друзів зайняв кругову оборону. В центрі її опинились земляни з арканаріанською дівчиною та пораненим стариганем. Дон-Ребу відтіснили вглиб зали. На долівці стікав кров‘ю високошанований Барон Вага Шасі. Поряд зі старим Вільним Лялькарем.

— Сонько! — кинувся Богдан до дівчиська в кришталевій короні (і як вона на голові в неї трималася?!) — Сонько, треба вниз пробиватися! До такої собі „Безвиході” уходити треба. Там нас Нкса чекає.

— Не чекає, — не відвертаючи голови від Уно, кинула Румата. — Він вже тут має бути. Опісля того, як Барони з отим трикутником над „Безвихіддю” битися розпочали, а ми Пам‘яттю бігали, небезпечно в лабіринті стало. Пізніше три „дракони” на нього ляпнулись, трикутник зник кудись, а рахівники, на всяк випадок, всіх відвідувачів з атракціону виперли. І Нксу теж. Він мав до Шаманів перебратися.

— Так що ж ти!.. — смикнувся був обурений Кременчук до Румати, але Уно перебив його ледь чутним голосом.

— Н-не… не кричи на дівчину… С-сам гарний… Окрім Ірукану про все забув… Швидше, мовляв, швидше… Я… Ми… Під „кита” ми його замаскували… А я… Я вже з Директорії зв‘язався з Нксою вашим, роз‘яснив дитині, як до нас дістатися. Буде зар-р-ра… — раптом захрипів старик, усім тілом вигинаючись на руках Румати.

— Уно! Уно? — вражено зойкнула вона, а потім закричала, майже заглушаючи своїм болем увесь галас затятої бійки. — Батьку-у-у-у!!!

Ігор Норильцєв обома руками охопив худенькі плечі дівчини, притискаючись обличчям до її потилиці. Кременчук скреготнув зубами, а Такаманохара важко повела головою, наче зашморг на шиї відчула.

І в цей час щось велике й опукле, незграбно коливаючись випнутими гранями й обриваючи з себе шмаття якоїсь тканини, звалилось зверху просто на скляну піраміду верхівки Директорії, розтрощуючи її і засипаючи увесь навколишній простір гострими скалками розбитого скла. Наче не піраміда, не зала, а простір навколишній дзвінко на атоми розсипався. Зоребор, встигнувши ще й Соньку ухопити за руку, повалив її та Румату на долівку, прикриваючи обох дівчат своїм тілом від летючих гострих уламків. Репетування й брязкіт схрещених мечів враз стихли, а потім уся людва перелякано кинулась вусібіч. І лише Кременчук, виснажений іграми власного мозку, не встиг зреагувати, відчуваючи, як боляче й дрібненько крають його обличчя кляті скалки.

А оте незграбне, що звалилось з неба, вже, важко хилитаючись, завмирало в метрі від долівки зруйнованої зали й відчиняло чорний отвір вхідного люку.

— Нкса!!! — нарешті радісно зрозумів Богдан. — Дитино, та як же ти вчасно!

І осікся, наштрикнувшись поглядом на згорьовані й зболені очі трьох молодих облич, що поверталися до нього.

Навколо заворушився народ, деінде вже чувся брязкіт металу от метал і злісні гуки бійки знову набрали силу. Кременчук зробив спробу взяти себе в руки.

— Норильцєве! Такаманохаро! — намагаючись не втрачати командирського тону, кахикнув він. — Швидко до „Софії”! Нам тут залишатись небезпечно. — І відвів таки очі вбік, вичавивши перед тим: — Румато, ти з нами?

Капітан скоріше відчув, ніж побачив, як дівчина заперечно похитала головою. Ігор зробив крок уперед:

— Богдане Івановичу!.. Я теє… Я тут… Я тут залишаюсь. — І переступив з ноги на ногу. — З Руматою.

— Ахр-р-р… — зненацька почувся звідкись збоку здавлений тваринний хрип. — Ахр-р-р… Я ж казав… Казав… Я переміг… Я… Тут наші нові друзі, тут… Ми домовились… Домовились з ними… Ахр-р-р… — І раптом викарбував чітко й ледь насмішкувато: — В подрібненій команді завжди знайдеться сильна особистість для її об‘єднання. Отримуйте.

Богдан навіть здригнувся, а потім прослідкував за поглядом пораненого Ваги Шасі, про якого всі забули, і здригнувся ще раз. Над геометричним безладдям хмарочосів Ірукану з‘явилась малесенька чорна цятка.