Розділ «І. Земля»

Загалом, цілковита тобі феєрія фантастичної бійки не менш фантастичних істот з якогось там серіалу про „Зоряні війни”. Це вам не іржавим фентезійним залізяччям вимахувати!

Режисера, втім, цього епізоду ніде не спостерігалось. Самі тобі персонажі з бутафорськими ліхтарями, замаскованими під чудернацькі бластери.

Певною мірою, саме так подумав Кременчук, ґрунтовно висуваючи свою кремезну постать на оперативний простір узбережжя.

— Агов, ви, рольовики недороблені, щоб вас!.. Як же ви мене дістали! Одні з минулого аж ніяк видертись не можуть, іншим в сучасності жити, чи бачите, знудило. Що, я за вас цю сучасність облаштовувати буду? — спитав Богдан. А потім загорлав аж на напів-Чоломаю: — А ну, стояти де стоїте, панове інопланетяни! А то без солодкого залишу! Дитячий садок, розумієш…

На узбережжі настала якась раптова тиша, котру не порушував, а лише підкреслював тихесенький плюскіт води біля борту катера.

Погосян незвично невпевнено тупцював позаду Кременчука.

— Сонько! — гукнув Богдан вбік рибнаглядовського плавзасобу. — А ну, вилазь, нечисто сило! Годі тут забавками бавитись!..

І раптом відчув, що крихка рівновага, яка настала було на узбережжі у мить їхньої з‘яви, розпочала порушуватись. Швидко й безповоротно. Наче низка поставлених руба кісточок доміно опісля падіння першої з них. Спочатку сяючі “комахи” синхронно позадкували в бік входу до апарату, присипаного верболозом. Потім двійко “чорних комбінезонів”, по-механічному здіймаючи ручиська з кострубатими “бластерами”, загрозливо посунули на них, а третій, з грацією кронбалки розвертаючи свій корпус, рушив до Кременчука. “Бластер” в його руці був спрямований просто на нього.

— Ух, ти!.. — вражено почулося десь збоку і Богдан краєчком ока побачив, як з чагарів висковзнула гнучка постать у кольчузі, накинутій на коротку туніку. Зоребор, здається… Чи як там його?…

А потім, наче ставлячи крапку в першій фазі розпочатого ворушіння й стрімко перетворюючи його на довершений безлад, звідкись здалеку — Богдан навіть не зрозумів, звідки — у ніч вгвинтився Соньчин крик:

— Куди-и-и!?! Куди вас прине-е-есло!.. Тікайте, тікайте, звідси-и-и…

Крик зненацька обірвався, наче захлинувся. В нього ще встигло зануритися чергове шипіння променів зі “зброї”, яку тримали в руках ті двоє “комбінезонів”, що сунули на “комах”. Останні ж кинулись врізнобіч і промені розсипалися на мертвотні іскри, вдарившись об сріблясту поверхню чогось, вкритого верболозом. Втім, здається, одну з “комах” таки зачепило. Бо вона якось дивно підстрибнула, крутнувшись в повітрі, і розпочала валитись на чорну траву. Шкіра її розпочала стрімко тьмяніти, а поверх неї з‘явився легенький серпанок. Чи димок? Інша “комаха” кинулась було до неї, але була зупинена новою серією бластерних променів.

В цей же час “комбінезон”, що цілив Кременчука, розпочав розвертати свій корпус в бік хлопця, що захоплено вигулькнув з лісу на берег.

Усе відбувалось миттєво.

Ствол “бластера” вже знайшов нову ціль.

А за спиною Богдана почулося якесь вовтузіння і гладкий Погосян, сопучи й чомусь постогнуючи, зненацька великим переляканим ведмедем вивалився на вузьку смугу поміж берегом та чагарником.

— Наза-а-ад!!! — краяв повітря крик Соньки.

Кременчук навіть нічого ще зметикувати не встиг, а вірменин вже підпірнув під ствол “бластера” і, опинившись на прямій поміж ним та хлопцем, кинувся на рольовика. Та й, вже в падінні, завалив Ігоря-Зоребора просто в кущі, прикриваючи його своєю широченною спиною.

Втім, впасти він не встиг.

Вірніше, не встиг впасти вцілілим.