Розділ «Наталена Королева»

Антологія української готичної прози. Том 2

– Я дотримала свого слова, мій лицарю. Сподіваюсь, більш не буде вам потреби робити нерозважні кроки.

Та не побачила вона в його погляді подяки. Мовчки відступив він від неї в глибокому смутку.

На цей раз кругом зрадили донну Бянку її чари. Чи отрута була надто слаба, чи мало втягла її в себе Марія, але вона лишилася жива. Лікарі визнали, що до втрати сил спричинилось її внутрішнє хвилювання і ніхто, крім рапіра, не довідався правди.

Минуло кілька тижнів, як тиха Марія мовчазною тінню ходила по своїй тюрмі. Знову призначили урочистий бенкет на її честь, що встала вона ще раз з ліжка хвороби. Знов наїхало безліч гостей. Лише на цей раз не було між ними Бянки. Одні говорили, що вона саме подавалась в якусь далеку дорогу, а між іншими лунали шепти, що з Рамірової волі на цей раз її навіть не запрошено.

Наречена вийшла до гостей, як попереднього разу, мовчазна, байдужа, без усмішки на устах. Однак ті, що знали її ближче, помічали її хвилювання. Та нема й дива: не може ж втекти від дівочого серця, як глядить її своїм поглядом ставний наречений, як не спускає з неї очей. Як же їй не хвилюватись та не тремтіти? – літає думка по салі.

А у Неджми все частіш смертельна блідість заступається палким рум’янцем, що знов зненацька зникає з обличчя, на якому ще виразнішими стають темні синці. Помічає це й не тільки Раміро, і донна Ізабеля, і будучий тесть, бачать, що оживає мармурова її постава. Бачать і дякують в душі святому провидінню, що натхнуло воно старого лицаря щасливою думкою в свій час…

І коли з радісним серцем могутній можновладець почав до гостей свою промову, що мала оповістити шлюб його сина з прийманою донькою, тихо звелася зі свого місця Неджма й рівним кроком попростувала до «батька». Той, видимо схвильований, зробив їй крок назустріч. Присутні стихли й напружилися, бо ж всі побачили, що серце чужинки нарешті розм’якло, що відчула таки вона своє справжнє щастя, що не може стримати в собі подяки свому другому батькові, котрий дав їй нове життя. І тільки старий розтулив свої обійми, в руці Марії блиснула дика. Ніхто не встиг зробити й руху, як тонке лезо вже стреміло по саме держално в грудях старого.

Лицар хитнувся, вирвав дику зі свого тіла й, притискаючи рану, з жахом на обличчі схиливсь до Марії.

– За що ж? За що ти вбила мене? – спитав він слабим голосом.

Марія мовчки подивилась на нього довгим поглядом, в якому було написано таку безмірну ненависть, що старий аж відкинувся на свій фотель.

Він напружив останні сили й безтямно промовив:

– І це ти, що колись так жаліла мене, чужого, як рідного батька жалує донька?… За що ж?… – питав знову, гублячи розум.

Марія випросталась, як стріла, й голос її задзвенів метальово по всіх кутках салі прадідів:

– Не знаєш? Так слухай! Ти, чорний гаде! Ти забрав у мене все, а я беру тільки твоє, нікому вже не потрібне життя. – Їй забракло духу. Вона зітхнула й промовила: – Не тільки рідного краю, не тільки батька, не тільки милого ти відібрав у мене, ти хотів украсти й мою душу. Ти ж навіть Бога, свого Бога, котрому я вдячна своїм одужанням й котрого почала любити, украв у мене. Нехай прокляне тебе й твій рід Свята Мадонна… – й вона нахилилась, щоб знову піднести свою дику. Але її вже вхопили за руки.

Старий відіпхнув від себе лікарів, безсило махнув рукою й конаючим голосом промовив:

– З твоїм серцем тобі нема місця між нами. – Повернувся до дворових: – Дайте їй повіз, коней, проводатирів, злота… все, що вона захоче… виведіть її на те місце, де її зайняли… Нехай робить по своїй волі… Куди звелить, туди й відведіть…

Він тяжко зітхнув і замовк.

* * *

І раптом все зникло з моїх очей. Тільки серце моє розривалось невимовним болем, гнівом, злістю. Зуби так стислись, що хрущали суглоби щелепів, нігті видушили з долонів кров. Перед очима в мене була повна пітьма.

Чиясь ніжна рука легко діткнулась мого плеча. Я затремтіла, мов від дотику розпеченого заліза, відскочила вбік і розтулила очі. Далекі гори, сяючі сонми Джинів і глибокий погляд Синього Шейха Ель-Азрака впала в них. Він дивився кудись в далечінь, немов крізь мене. Його лице було спокійне, але ж таке безмежно сумне. Ще дужче заклекотіла кров у моєму серці, як в казані окріп; і чорний жах охопив мою душу чавунною огорткою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української готичної прози. Том 2» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наталена Королева“ на сторінці 12. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи