Розділ «Надія Кибальчич»

Антологія української готичної прози. Том 2

26.04.1878 р., м. Ясногород, Житомирщина – 6.09.1914 р., м. Кагарлик, Київщина.

Її матір’ю була письменниця Надія Симонова-Кибальчич (1857–1918), яка писала під псевдонімом Наталка Полтавка.

Закінчила Лубенську гімназію, деякий час жила в Італії та Австрії. Поезії, оповідання і казки друкувала в журналах «Літературно-Науковий Вістник», «Будучність», «Молода Україна», «Рідний край», в ґазетах «Рада», «Руслан», «Діло» та в альманахах.

Перекладала з італійської, французької та німецької.

Смерть чоловіка викликала в неї велику депресію, письменниця покінчила життя самогубством.

Оповідання «В старих палатах» публікувалося в «Українській Хаті» (1912).


В старих палатах


Паоло Порта рішив переїхати на зиму до стародавнього міста N. і оселитися в будинку, що дістався йому від покійного дідового брата Бенедетто Порта.

Того будинку він ніколи не бачив, бо ніколи не був у N. У нього було чимало маєтків у ріжних провінціях і чимало будинків по ріжних містах. Свого діда, Бенедетто Порта, від котрого йому зосталась величезна спадщина в додачу до великої спадщини по батькові, він бачив тільки раз. Тоді він був ще підлітком. Дід справив на нього дуже неприємне вражіння: то був завсіди ласкавий, навіть підлесливий добродій, але хлопцеві чогось здавалось, що він, напевне, лихий та немилосердний. Казали, ніби він придбав своє величезне багацтво потайним лихварством.

Вже немолодим, він став коханцем сіньори Марії Дольчепане, жінки офіцера. Коли її чоловік поїхав на війну, вона оселилася в N. у будинку Бенедетто Порта, розкошувала та розважалася, а чоловікові слала ласкаві та жалібні листи. Через кілька місяців слуги знайшли Марію Дольчепане та Бенедетто Порта неживими. Ніхто не міг зрозуміти цієї події. Знаючи вдачу обох і всі обставини, ніхто не припускав, щоб це було самогубство. Нічого схожого на злочинство теж не було. Коштовні речі лежали на своїх місцях, в кишенях Порта було повно грошей.

Оце все, що чув Паоло Порта про смерть свого нерідного діда.

Коли Паоло Порта приїхав у місто N. обдивитися будинок, то побачив, що то був не будинок, а стародавні шляхетні палати. Збудовані вони були на три поверхи з масивного темного каміння. Навкруг була широка кам’яна призьба, щоб було на чому сидіти слугам гостей, в мури були вкручені важкі залізні кільця, в ознаку того, що палати належали шляхетському роду, а на рогах були приковані залізні ліхтарні чудової роботи.

Палати були могутні і гордовиті, але сумні. Ті, що там жили у протязі кількох віків, віддали їм частину своїх думок, свого горя та мрій і оживотворили їх таємним життям. Старі палати жили, як живуть старі листи та книги, котрих ніколи не покидає дух тих, що над ними думали.

В перших двох поверхах містилися урядові інституції, третій стояв замкнений. Видно, давно там не жили. Паоло дорікнув управителеві, що він не наймав той поверх. Управитель відказав, що ніхто не хоче мешкати в тих покоях, бо там жили останні з роду Кастелло, котрим належали колись палати, а згодом там жила сіньора Марія Дольчепане, з котрою там же сталася страшна загадкова подія.

Це здалося Паоло дурницею. Хіба у иньших будинках не трапляються подібні події і хіба від цього вони лишаються навіки порожніми?

Управитель щось пробурмотів про погану славу, але Паоло не став його слухати.

Він добре обдивився покої, звелів дещо переробити та причепурити, але взагалі не дуже поновляти, щоб не нищити старовини.

Покої були високі та просторі, на стелях виднілися прекрасні фрески з мітольоґічних сюжетів, меблі були стильні та красиві. З вікон виднілася шумлива та рухлива вулиця, в покоях було багато сонця. Але вони чогось здавалися темними і там завсіди стояла чудна тиша, яку не могли розігнати ні шум з улиці, ні присутність людей. Напроти палат, через улицю, була стара темна кам’яна церква з високою ґотичною дзвіницею. Коли на ній дзвонили, низький величний дзвін розходився навколо і проникав у покої. І, здавалось, це був єдиний згук, що досягав туди, бо дзвіниця мала з палатами щось спільне в минулому, щось спільне з тим життєм, що лишалося в мовчазних покоях. Коли Паоло ходив ними, то почував себе так, ніби силоміць увійшов у чужі покої, де минало невідоме і незнане життє таємничих істот.

Паоло почав розпитувати управителя, яким чином ці шляхетські палати опинилися у Бенедетто Порта, котрий не був шляхетського роду. Той сказав, що дід узяв їх за борги у Андре Кастелло, який був останнім зі славного стародавнього роду і якого розстріляли у 1821 році за участь у повстанні. Після нього зосталися жінка та дитина, але й вони незабаром повмирали. Рід Кастелло скінчився.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української готичної прози. Том 2» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Надія Кибальчич“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи