Розділ «Шарль Бодлер СОНЕТИ»

Дев'ятикратно я, мов Стікс, не обійму,

Не виснажу тебе, розпуснице пригожа,

І Прозерпіною, що просяває тьму,

Не можу стати я у пеклі твого ложа!

Горить, як перламутр, хвиляста течія

Твоїх тонких одінь, і йдеш ти колихливо —

Так витанцьдвує на паличці змія,

Що фокусник її показує, мов диво.

Як синява пустель, де співчуття нема

До людських болестей, — а тільки спека й стужа,

Як сплети хвиль морських, що линуть легкома,

Ти розгортаєшся, йдучи, до всіх байдужа.

Ти — сфінкс, що одягнув архангельську блакить;

Як поліровані агати, очі юні

Поблискують, але життя в них не бринить.

І плоть твоя, немов із золота й латуні,

В ній непотрібною зорею мерехтить

Холодний маєстат безплідної красуні.

Вимолюю твого жалю, моя кохана,

З безодні темної, куди мій дух упав;