Розділ «Шарль Бодлер СОНЕТИ»

Ніколи не сміюсь, не плачу я ніколи,

І рух, що лінії ламає, не люблю!

Вивчаючи мої манери величаві,

Немов позичене в небес єство моє,

Митці ходитимуть в науці, наче в мряві,

Бо, щоб закоханих сліпити, в мене є

Подібні до свічад сяйні великі очі,

Де всі зображення, всі видива — урочі!

Ні, аж ніяк не ці красуні із віньєток,

Неробства виплоди, що з них недуга тхне,

Не кволі пальчики, — у перснях весь маєток, —

Не ніжки в шнурівцях задовольнять мене.

Залишу Гаварні, поету недокрів'я,

Його шпитальних врод, їх щебетливий шал.

Серед блідих троянд ще квітки не зустрів я,

Ядерної, як мій червоний ідеал.

Відповідаєте моїй душі глибокій

Ви, леді Макбет, ви, злочинний ваш неспокій,

Жаго Есхіла, ти, квітучий мій господь,

Або ось ти, дитя Буонарроті, Ноче,