Розділ «Шарль Бодлер СОНЕТИ»

Принаджує мене єство твоє жіноче,

Твоя до уст і ласк титанів звична плоть.

За тих часів, коли в могутньому пориві

Природа велетнів приводила на світ,

Біля гігантки я провів би дні щасливі,

До неї тулячись, як любострасний кіт.

Я бачив би: цвітуть душа і юне тіло,

І за туманами вологими в очах

Вгадав би — проросло і в серці вже дозріло

Похмуре полум'я, кохання шал і страх.

Я дерся б радісно, спинався б скільки сили

На пагорби колін, на стегон крутосхили,

Або, коли вона приляже на руді

Пшеничні падоли, сповита сонця грою,

Я спав би в затінку високої груді,

Як мирне селище під круглою горою.

Коли, склепивши зір, в осінні вечори

Грудей твоїх палких я пахощі вдихаю,

Щасливі береги незвіданого краю

З'являються мені, як сонце з-за гори.