Розділ «Шарль Бодлер СОНЕТИ»

Вже вирушило в путь пророче плем'я вчора,

На спинах несучи смаглявих малюків.

Йдучи годує їх, як завжди, з правіків,

Скарбами перс важких невіста сумнозора.

Дітей і матерів долає швидко змора,

Та пішки йдуть батьки коло своїх візків.

З очей злітає жаль, як іскра із підків, —

Що не з'являється невидима потвора.

Всю ніч співають їм із нірок цвіркуни,

Побільшує для них Кібела величава

Владарство зелені, квітучий край весни.

Джерела б'ють зі скель, на пустищах отава

Росте для мандрівців, яким до глибини

Знайома темноти майбутньої держава.

Я — мрія з каменю! Мої прекрасні груди,

Що біля них життя позбувся не один,

Вдихають у митця любов, немов загин,

Немов матерію німу і повну злуди.

Я — білість лебедів і серце з кришталю,

Я — сфінкс, який скорив блакиту всі околи;