Розділ «Шарль Бодлер СОНЕТИ»

Я ніжив би твоє благословенне тіло,

Від ніг до чорних кіс нестримно й очманіло

Глибоких пестощів я б розгортав скарби,

Якби, о владарко жорстоких, о, якби

Зуміла ти плачем од почувань справжденних

Затьмити розкоші своїх зіниць студених.

Моя нахмурена красуне, повна знуди,

Як ти під мармуром лежатимеш в землі,

І яма дощова, де простінки гнилі,

Твоєю спальнею й твоїм палацом буде,

Як брила, душачи твої лякливі груди,

Не дасть підняти рук у тім вузькім житлі,

А ноги, що були легкі, як мотилі,

Не зможуть зрушитись од жодної обуди,

Могила, подруга безмежних мрій моїх,

Повірниця моя, що пригортає п'янко,

Шепне тобі в ночах, де снів нема, ні втіх:

«Ну що ти виграла, цнотлива куртизанко,

Все те зневаживши, за чим і мрець в тужбі?!»

Хроб шкіру гризтиме, як докір злий, тобі.