Розділ «Шарль Бодлер СОНЕТИ»

Не віруючи в них, або юрбі на сміх

Являти мусиш ти, циркачко зголодніла,

В невидимих сльозах принади свого тіла

І реготатися із болестей своїх.

В старих монастирях на стінах малювали

Святої Істини зображення ясні;

Звучали біля них побожних душ хорали,

І зігрівали всіх ті мури кам'яні.

В часи, як сяяли Христові ідеали,

Ченці заводили майстерні голосні

На полі цвинтарів, і Смерть вони вславляли,

Як мрію любосну, яву в чарівнім сні.

Моя душа — гроби, кладовища похмурі,

Але нема картин на жалюгіднім мурі

Мого монастиря, де вік живу і схну.

Коли ж, нарешті, я, чернець розледащілий,

Створю з видовища сумного образ вмілий,

Рук гордощі і мрій знадливу явину?

Мій молодечий вік — то грози-хмаролами,

Лиш де-не-де сонця проблискували з них;