Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Дійшла найвищого палання й зросту,

І то була неправда! Тільки ж я

Тоді не міг збагнути правду просту.

Я знав, що все міняє час — права,

Декрети королів, звичаї, стяги,

Опалює святу красу, зрива

Найтвердші наміри, клятьби, присяги.

Чом я боявся натиску часу,

І не сказав, святкуючи хвилину,

Що та любов, котру в душі несу,

Міцнішає й зростає безупину?

Хіба не знав я, що любов — дитя?

Чом дав дитині повноту життя?

Не визнаю я перепон для шлюбу

Правдивих душ і серць. То не любов,

Що годиться на речену їй згубу,

Міняється зі зміною умов,

О ні! То зірка у небеснім мреві,

Знак, що його нічим не досягти,

Маяк, що посилає кораблеві