Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Як ти даєш, мов зелень, схов і тінь?

Що варт в мені хвали, а що — огуди,

Від тебе вчути прагну, світе мій;

Всі інші мертві суди й пересуди,

І ті, що судять, добрий я чи злий.

Оглухлий я, немов зміїні вуха,

На всі прихильні й злобні голоси,

Я їх в безодню кидаю; послухай,

І я скажу, чому: бо ти єси

Всього надовколишнього опора,

А світ без тебе — пустка неозора.

Як я тебе покинув, розум мій

Привласнив функції мойого зору;

Вникає оком він в нутро подій,

Але не бачить зовнішності створу.

Те око не доносить до душі

Рухомих форм — воно всі кшталти горне

У щось одне, не відає межі,

Що відділя від гарного потворне:

Чи то гора, чи море, чи ріка,