Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Тебе могли б так само оспівать.

В мистецтві їх, мисленному високо,

Твоя пророкувалась ліпота,

Та те, що збожнювало їхнє око,

Були не в силі виспівать уста.

І ми на це не спромоглися досі —

Хоч ми й видющі, але — безголосі.

Не відає мій страх ні світ-пророк,

Що розгадати дні майбутні мріє,

Коли прийде моїй любові строк,

Щоб одійти, де засвіт вечоріє.

Та місяць смертний вийшов з темнини,

І віщуни запнулись на півслові,

Надію безкінечної весни

Приносить мир оливовій діброві.

Моя любове, час твій не мине,

Мій дух в рядку убогому воскресне:

Вмирання тільки для німих страшне,

Смерть знищує лиш плем'я безсловесне.

Твій монумент перетриває мідь,