Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Що, прагнучи оздобити хвальбою,

Лише спотворює сяйний вінець

Твоїх достоїнств — гарний сам собою?

Тож краще за віршовання моє

Тобі покаже люстро, хто ти є.

Твоя краса не зблякла ні на йоту,

Хоч відтоді вже три зими пройшло,

Як я спізнав твою сяйну істоту,

Твоє неткнуте зморшками чоло;

Трьох квітнів пахощі згоріли тричі

В огні трьох літ, що згасли восени,

Але і нині на твоїм обличчі

Панує свіжість ранньої весни.

Ах, врода — стрілочка на циферблаті,

Вона також на місці не стоїть.

Твій вид незмінний? Чи, чуттям пойняті,

Обманюються очі мимохіть?

Якщо це так, добо моя відстала, —

Зів'яло літо, доки ти настала.

Моя любов — не ідолу поклін,