Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Позаду зникла радість умлівіч,

Попереду печаль стоїть, як ніч.

Неквапний хід мого коня сумного

Мені любов пробачити ладна.

Від тебе поспішати? А до кого?

Та ні, я повертаю скакуна!

Щодуху летимо, мчимо що змоги,

Та видається нешвидким політ —

Я мушу затинати знов остроги

Моїй ледачій бестії в живіт!

Мій голос чути в кінському іржанні,

Десь близько вже оселя дорога;

В шаленому бігу, в галопуванні

Не кінь ірже — кричить моя жага!

Від тебе волоклися ми поволі,

До тебе помчимо, як вітер в полі.

Я, мов багач, що заглядати б міг

Щодня до скринь, де сховані клейноди,

Та знає він: чим рідше бачить їх,

Тим більше має з того насолоди.