Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Як бачно я своє майно дрібне

Брав під замки, збираючись в дорогу,

Щоб злодій не пограбував мене,

Не обікрав мою оселю вбогу.

Тебе ж, моє натхнення, скарбе мій,

Я часто кидаю напризволяще, —

Забрати може будь-який крадій

Моє багатство дороге й найкраще.

В яку шкатулу, за яку броню

Сховати цноти, сяйвом оповиті?

Тебе я в грудях власних зачиню,

Щоб ти являвся в найсвітліші миті.

Але злодійкувата правда жде —

Вона тебе й з-під серця украде.

Той час, якщо такий колись настане,

Коли твоя любов досягне дна,

Коли за все — за добре й за погане —

Потрібно звітуватися сповна;

Той час, коли без ясного вітання

Ти йтимеш, мов чужий, мені навстріть,