Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

І вимовлене прапоетом слово

Дзукійське, рідне — на устах моїх;

І озеро, мов ранок, що казково

З душі змиває біль старий і гріх.

Каміння, гори й скруглені слова.

Гроза, що пронеслась через поля й жнива.

Ось на цих пагорбах, на цих полях ростуть

І мої руки, й шмат мого трудного хліба.

Тут батька, матері й мойого друга путь —

Народження, життя і вічності садиба.

Ростуть шляхи й кущі, росте земля й вода.

Ти не пиши того, що нині серце коле.

Тут бачив ти пташат, що випали з гнізда,

Тут взяв ти в жалощі все, що живе і кволе.

Проходять тут мої й твої години, дні.

Одні — осмислені, а інші — беззмістовні.

Я вірю, що серця тріпочуть од брехні,

Як восени гаї, вогнем стражденним повні.

Ось на однім лану росте наш хліб, наш дім,

Наш цвинтар і наш світ, й кохання наше в нім.