Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Як почне із золотого строму

Ліс до голих верховин рости,

Як, немов розкидана родина,

Сонм думок збереться при столі,

В грудях раптом згине холодина,

Скресне дух у сонячнім теплі.

Дивишся тоді на власні руки, —

Скільки долей, тіл, речей вони

Дотикали! Гола мить. Науки

Все ж нема з цієї голизни.

І чим далі — просторінь зростає,

Що себе ховає й огортає.

Вільшаники, луги в сухім бадиллі,

Червоні лисини парів і знов луги,

Північними вітрами гнані хвилі,

Пологі, непорушні береги.

Кутів немає гострих. Спонадрана —

Дощі литовські. Все розмите, як печаль.

Вітчизна — втоптана старовина піщана,

Мечів музейних вищерблена сталь.