Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Долоні виросли. Я не пошкоджу

Пташині, бо моє сердечко в ній.

На спаді дня. На грані присмеркання.

Щезає осінь нашого блукання.

Відходить сонце з вікон восени,

Так тихо мусить одійти й людина.

Протерлася од ліктів деревина

Стола. Сліди. Де ж руки, де вони?

Людина гляне й може так сказати,

Що через ту осінню болотню

Й сльоту не захотіла вийти з хати —

Сидить сама вночі біля вогню.

А й справді я приніс оце знадвору

Важкий, останній оберемок дров.

І дві легенди в цю печальну пору

Складаю — про життя і про любов.

Дві казки найсвятіші, без химер —

Що я коханий був, що я не вмер.

Восени, коли прийти додому,

Гибіти під хлюпання сльоти,