Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

за радісне дитя і за його буквар.

Голгофа творчості стражданням величава!

Я падаю, встаю, а зір мій стереже

зірницю, що ряхтить — висока і яскрава!

Невже вона давно погасла? О, невже,

де палахтів огонь, там тільки крига й мрява?

Невже ця жертва й кров — то їй усе чуже?

…Уступити — древо чи травина,

не сплітати сітку, ні оброть.

Множтеся, брати! Вставай, тваринна

і рослинна сило, в повну хоть!

Мерехтить, горить, біжить лавина

форм — її нічим не побороть.

Палахтить природа вічноплинна —

одного вогню безмірна плоть.

О буття захланне, повне трути,

що даси, те забереш! З імли

в млу йдемо вогненною тропою,

і те щастя полум'ям побути

всі ми, що збулись і проросли,