Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Блакить металу все тьмянкіше блима,

і виє пастораль свою собака

з мертвіючими білими очима.

ПОЕТ — ДО СВОЄЇ КОХАНОЇ

Цієї ночі я розп'яв тебе, кохана,

на поцілунках ти була, мов на хресті.

Я взнав, що плакав бог розп'ятий, о кохана,

що є солодший біль за поцілунки ті.

Цієї ночі смерть казилась, наче п'яна,

раділа й кістяком гриміла в темноті.

І слабкість у мені зродилася незнана,

сильніша за любов, за пестощі святі.

Давай, кохана, вмрем удвох, обнявшись, разом,

усохне смуток наш, мов зітнутий алмазом,

і цілуватимем лиш мороку блават.

Між нами докорів не буде, моя мила,

а тільки мир, і нас гойдатиме могила,

і спатимем удвох, немов сестра і брат.

ЧОРНИЙ КАМІНЬ НА БІЛОМУ КАМЕНІ

Помру в Парижі днини дощової,

я вже той день у спогадах ношу,

помру в Парижі, буде це в четвер,