Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Цю сіножать, де зустріч відбулася,

ми безміром маленьким віддамо,

але любов не скінчиться ніколи,

як не було народження, то й смерті

не буде в неї, бо вона — ріка,

міняються лиш падоли та губи.

Це слово, цей папір, який списала

одна рука, мов тисячею рук,

не збережуться — в землю все впаде,

і все продовжувати буде землю.

Однаково, чи похвала, чи світло

наповнить чашу й потече за креш,

важливо, що вони твої вуста

забарвлювали ніжним амарантом.

Не хоче більше стомлене перо

живитись піною і каламуттю

з підводних скель спогадувань моїх.

Я прагну лиш твоє ім'я писати,

і хай мовчить моя любов похмура,

колись про все ще розповість весна.