Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

І небові, що в голубій емалі,

вручаю гірко те дитя своє,

як приклад невтишенної печалі.

Пабло Неруда

З мандрівок і болінь вернувся я, моя любове,

до голосу твого і до руки, що над гітарою літає,

до полум'я, що грає в поцілунках осені,

і до щемливого кружляння ночі в небесах.

Для всіх людей благаю хліба й панування,

і для знедоленого хлібороба я прошу землі,

і хай не жде ніхто, що кров моя і пісня згине,

але від пестощів твоїх живим я відійти не зможу.

Тому заграй ще вальс погідної зірниці,

хай лине баркарола над водами гітари,

допоки голова моя не схилиться у сні,

допоки всі мої безсоння, неначе гілля запахуще,

в намет сплетуться, під котрим твої літаючі долоні

оберігати будуть ніч заснулого мандрівника.

По вулицях пливуть легкі хмарини з моря,

як подихи бика, що вийшов на мороз,