Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

То крона сонячна. Здавалося мені,

Що я в її гілках сиджу, згорнувши крила, —

Колібрі, що його пелюстка засліпила,

Бо про весну й тепло він марив уві сні.

Ріку в польоті я перетинаю радо

І до вітця свого відважного лечу —

Він давніх лицарів зразок, душа, свічадо.

Як батька хворого від туги і дощу

Лишити без вогню й понести серце власне,

Мов полум'я, в котрім любов його не гасне?

Ніколас Гільєн

Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти,

о духу Мексики, народе дружній, брате,

в живописі його свій біль поміг зібрати,

шалений безмір свій, огромність чистоти.

Від тебе світло йде крізь мури темноти,

щоб у його руці незаймано палати.

Народе Мексики, потужний духу, брате,

о, не забудь його, бо ж він такий, як ти.

Ти не забудь його життя, що в ясні зорі