Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Вогнем скорботності, не заплітать волосся

Перед свічадом їй, коли ридать ялося.

В солодкім подиві, як у любовній зморі,

Я снив принадами кубинської землі,

І сонце сяяло в моїм сумнім житлі,

Хоч, ніби мрець, бліда зима була надворі.

Іскрилась темрява, так, ніби чорні зорі

Алмазами цвіли на темнім неба тлі;

Підняв мене орел понад гірські шпилі —

Так опинився я на яснім крутогорі.

Мій темний дух палав: то радість осягань

Наповнила мене, коли навпроти лона

Фатальної краси побачив я себе.

В її твердих руках єство моє слабе

Зробилося малим, і з неба, наче з дзвона,

На землю я скотивсь, як у бездонну хлань.

Крізь дощ побачив я, Аделаїдо мила,

Як світла дерево горить у вишині,

Пливе, мов корабель розквітлий, — осяйні

Конари блискають у мряці, як вітрила.