Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

зеленої землі пахуче диво.

Соріє чиста, радосте й снаго,

скажи, літак, летиш ти на Дуеро,

чи згадують ще там співця того,

хто відродив червоне романсеро,

чи Каїн ходить по планеті знов

і п'є, неначе овід, людську кров?

Ось березень, мансарди прохололі,

відкриті морю; голубиний шлях,

горять тюльпани-велетні в садах,

з туману сонце виплива поволі,

немов огненна куля; все кипить —

срібло і молоко, індиго й піна…

Вітрильник лине в морі, і нетлінна

у небі просявається блакить.

Валенсіє, плодющих весен краю,

таку тебе сьогодні оспіваю —

квітучу, непокірну і палку,

приборкувачку вод в камінній моці,

морського бога в голубій затоці,