Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

коли, немов дрофа, незграбно і поволі

злітає бомбовоз на темнім видноколі…

Та від переляку і лютості війни

сильніші твій уклін полям озимини

й листки, причаєні, в тугих бруньках тополі.

На пурпуровий лід землі, на віти голі

розплавлені сніги впадуть із вишини.

На морі вибухи, димить вода зелена,

зловісно зойкає, неначе звір, сирена,

сріблиться в небі шлях страшного літака,

та ясно крізь громи і клекіт перестрілки

до мене доліта мелодія терпка

твоєї, владарко, квітучої сопілки.

Там гомілкастий профіль на воді,

політ стріли крізь неба синь глибоку

і над гніздом із патиків і дроку

спинаються лелеки молоді,

як закарлючки… В пам'яті зрадливо

про тебе спогад виринув. Твоїм

полям камінним сниться дощ і грім,