Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Франсіско де Кеведо

Все забирає рік життя з собою,

Глузуючи з холодної плити,

Що проти часу сміє піднести

Свою камінну тривкість, наче зброю.

Дитя, що вперше до землі стопою

Торкнеться, почина до смерті йти.

Мчу до тієї ж темної мети,

Як потічок до моря за горою.

Секунди — кроки немічні й страшні,

Роблю їх проти власного бажання, —

Йду при свідомості, та йду і в сні.

Смерть — то короткий подих, мить остання.

Якщо вона закон — не покарання,

Навіщо так печалитись мені?

Склепити зможе темрява остання

Мої повіки і звільнити вмить

Од плоті душу, де печаль щемить,

Немов свободи тоскне пожадання.

Та пам'яті ясне палахкотання