Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

допоки північ дзвоном загуде.

Він трави стопче, спокій розтермосить,

зламає квіти, збудить смертний жах

і зникне в схлипах, стогонах, плачах.

Мертвотно-блідна йде, втопивши зір у мене —

до дна душі. Горять розширені зіниці.

Обличчя — ружі дві сухотницькі. Мов з криці

страшної коване єство очей студене.

Щось хоче мовити те мрево невтомленне,

але не може. Йде. Ніч темна у світлиці

і блідний привид — він застромлює очиці

у серце, що тремтить, з переляку шалене.

Куди мене женеш, бліда нещасна тіне?

Моя душа в плачі, від схлипування гине,

поймає жах її. Опівніч буде скоро,

а ти все дивишся на мене зором крука,

за мною крадки йдеш, потворо сухорука.

Чого жадаєш ти? О Леоноро!

Вітезслав Незвал

Йти як іде місяцетроп