Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

так ясно осінню освітлених, і там шукати будем

у барвах палахкучих луну потрісканих акордів,

сліду таємного, що тут лишили пружні кроки.

Душа, де житло споминів зробилось, виллє в трави

ту лірику, що скапує краплинами живиці,

в осіннім сонці вимиє свої конари темні,

і кроною, мов смерк, широкою, ввійде у хмари —

все — за одну хвилину, на стежці звечорілій,

в годину заходу, що надійде і стисне вбоге серце.

Іржі Волькер

Ніч важко дихає. Жене крізь віти

шалено місяць. У траві тремтить

тінь зблідла. Лампа у вікні горить,

сидять під нею мати, батько, діти.

Вікно відчинене. Задушно пахнуть квіти.

Так тихо тут. Лиш дерево шумить,

що щось повинно статися за мить,

а трави ронять сльози-самоцвіти.

Ого! Вже йде чужинець! Звільна йде

від темних гір, та часу в нього досить, —