Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

а в споминах проблискує весна.

Налий! Але ж яка чужа й хмурна

твоя зробилась пісня… Чи не всує

стара манірниця лице фарбує,

хоч, добре видно, стомлена вона!

Вино студене, але раптом гріє,

запалюється іскорка в очах…

A nos amours! — Де наш весняний шлях?

Де чаклуни, могутні чародії,

що воскресити ще могли б той прах,

котрий журбою марно в грудях тліє?

Коли ми здатні лиш на говоріння,

і в кожнім слові — безнадія й страх,

коли сумні, знесилені в боях,

своїм життям нагадуємо тління,

коли батьків і прадідів творіння

не мають шани в молодих серцях,

коли вже не шумить над нами стяг —

де брати сили нам для воскресіння?

В такі хвилини розпачу й біди,