Немов одпочива край стежки в шумі гаю.
Я про кохання снив. Я ще й тепер кохаю,
Та вже моя любов — не буря, що вогні
Над замками несе у чорній вишині
І знищує серця в тугім повітрі маю.
Це кремінь, що на нім хода моя горить.
Це те, на що нема ні в кого справжніх слів,
Це слово, що його ніколи не прокажем.
Все має в старості і твердь, і ясновидь, —
Бульвари без імен і шнури без вузлів.
І твердне плоть моя, і я стаю пейзажем.
Біраго Діоп
ПРИСВЯТА
Надмірно стомлені, важкі й ласкаві Очі
На мене глянули (я вже не вірю їм!),
Погаслі Голоси, мов жар посеред ночі,
Пересвітилися десь у єстві моїм.
Як віхи, Відблиски палахкотять урочі,
Мій шлях показують у сяєві хиткім.
Чи линуть не од вас днів Луни й Поторочі,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонети. Світовий сонет » автора Павличко Д.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СВІТОВИЙ СОНЕТ“ на сторінці 270. Приємного читання.
TextBook