Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Воно випромінює казку простору, що лине вгорі,

де блакитними передчуттями тремтять небеса печальні.

Життя випадково обрало надморські брили старі,

дерезою зарослі, чорні від спеки, як стіни ковальні;

там, збудившись, почула душа о весняній порі

зітхання й поклики — то оливи родоначальні,

тверді янголи з покаліченими руками.

Вони простягнули сорочку з білосніжних пелюсток мені,

але чайка тоді пролетіла над нами,

і з дуги, що вона описала, мов з лука,

сипнули стріли наляку срібляні

в печеру серця мого, де вже світло внесли біль і розлука.

Цвіла смоковниця. Під спекою червоно

горіли бездоріжжя. Стада й зграї

стояли на моїм шляху. В пустошнім краї

шум водопаду вів мене. Во врем'я оно

здалека я побачила, мов сяйва гроно,

оазис незнайомий. Вздріла я, що грає

там світла джерело, ніч звільна відкриває

своє знадливе і гаряче лоно.