Введу в своє життя, щоб не було нудним,
І лютню золоту, і шпагу невблаганну…
Так, юний, я собі хваливсь безперестану,
А роки йшли, й Париж я проміняв на Рим.
О мрії! В світ я йшов, наповнений снагою,
Щоб збагатитися старінням і нудьгою,
В мандрівках втратити літа свої, мов сни.
Буває з моряком: не золото в кисетці
Привозить, а несе нещасні оселедці,
Вертаючись, як я, додому з далини.
48
Щасливий, хто живе без маски й прикидання,
Хто не приховує правдивих дум і мрій,
Хто не зневолює свого пера, в німій
Покорі творячи нудні й пусті писання.
Чому ж моя душа не може без вагання
Поскаржитись на жаль, на смуток ревний свій;
Чому перо моє втрачає вольний стрій,
Як тільки доторкнусь до власного страждання?
Катують, б'ють мене — не маю сил на крик.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонети. Світовий сонет » автора Павличко Д.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СВІТОВИЙ СОНЕТ“ на сторінці 257. Приємного читання.
TextBook