Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

У хвилях вечора, неначе кварц, блискуча

ряхтить моя будущина. Поглянь:

там — сонце над колискою, там — птаха й туча.

А там гонець в одежі пурпурній, мов грань.

До чистих клавішів машинки доторкнувся бог недобрий.

Гонг серця зазвучав. Одкрилася куртина, наче обрій.

Чи бачили ви птаху, що кружляє в палаючій ватрі

пустелі, де рятуються з розбитого корабля моряки?

Зорі моєї вітчизни і якийсь чародій на Суматрі

шептали одне і те ж слово, як відходили хлопчаки

за дев'ять земель і дев'ять річок з мріями-снами,

що в юних серцях тремтіли, немов ластів'яче крило.

Де ж ті пагорби хлопців наших, щось не видно їх за ланами ?..

О, я хотіла б стати опудалом, що тримає лячне помело,

і стояти на перехресті вітчизни, де листя, немов зоряниці,

горить у небесній смолі, а небо блищить, як алмаз,

і тихо лунають блукальців нескорених музика й спів.

Із обіймів моїх пізнають усі перелітні птиці

чудову брехню історії, котра пам'ятає нас

тільки прикутими до підвалин згорілих домів.