Пощади не прошу, до муки ніби звик,
Та ні, я крикнув би: «О, зжальтеся, катове!..»
Найгірший той вогонь, що спалює думки,
Зло найлютіше те, що в'їлося в кістки,
Найбільший біль — це біль, котрий не має мови.
55
Природо-мачухо (ти — мачуха правдива,
Бо щастя й мудрості мені лиш тінь дала),
Чому в господарі мене не возвела,
Що в нього розум свій і власні воля й нива?!
Я бачу два шляхи — путі добра і зла.
Праворуч я іду — дорога осяйлива,
Та опиняюся, о матінко зрадлива,
На лівому шляху, де все вкриває мла.
За правду я борюсь, а що я з того маю?
Здобутки всі мої — біль, глибина відчаю,
Ненависна нудьга, набридливі жалі.
Чи все, що я роблю, навік піде в нетяму?
Намарно я живу? Печать чужого страму
Палає на моїм похиленім чолі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонети. Світовий сонет » автора Павличко Д.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СВІТОВИЙ СОНЕТ“ на сторінці 258. Приємного читання.
TextBook