Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Це кремінь, що на нім хода моя горить.

Це те, на що нема ні в кого справжніх слів,

Це слово, що його ніколи не прокажем.

Все має в старості і твердь, і ясновидь, —

Бульвари без імен і шнури без вузлів.

І твердне плоть моя, і я стаю пейзажем.

Біраго Діоп

Надмірно стомлені, важкі й ласкаві Очі

На мене глянули (я вже не вірю їм!),

Погаслі Голоси, мов жар посеред ночі,

Пересвітилися десь у єстві моїм.

Як віхи, Відблиски палахкотять урочі,

Мій шлях показують у сяєві хиткім.

Чи линуть не од вас днів Луни й Поторочі,

Чи то не ваш мене наздоганяє грім?

Ті ж усміхи, але вони не вміють гріти

Із інших лиць; Тіла майнули — де не глянь —

Повсюдно в їх слідах — вже інших Тіл приміти.

З'явився Ритм новий, в Акордах — інша грань,

Та Мрії родяться важкі, як мертві діти,