Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

«О ні, — промовив я, — не згинеш ти!

Мій вірш здолає всіх віків припливи,

Залишиться, як світло чистоти,

На небесах твоє ім'я сяйливе.

Що смерть, як наша ніжність і любов

Життя наступне виплекають знов!»

Джон Донн

Погірдною не будь, не величайся, смерте,

Могутня і жахна, та не всевладна ти;

Хто вмер — живе; й мене не можеш замогти,

Хоч гостриш ти на це своє жадання вперте.

Од відпочинку й сну, що суть твої брати,

Ми знаєм радощі, тобі ж приносим жертви;

Та душі родяться тоді, як треба вмерти,

Як треба від кісток на спочив одійти.

Чого пишаєшся? Рабо владик і долі,

Ти там, де хворощі, трутизна та війна;

Ще краще, ніж твоя правиця навісна,

Приспати може нас і мак в земній юдолі.

Ми прокидаємось навіки після сну,