Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

В якій тримає землю й безмір неба;

Ті служать Господу, що вкірно йдуть, —

Бо їм не знана ремствувань ганеба, —

В його ярмі і ті, що стали й ждуть».

Вільям Вордсворт

Йдуть зміни від низин аж до вершин —

Розщеплюється все — з вершини знову

Йде вниз, проймаючи світобудову,

Могутня музика незрушних змін.

її меланхолійний передзвін

Сумління чисте може вчути. Скову

Не зносить правда, й завжди форму нову

Наповнює її одвічний плин,

А ветха форма валиться щоразу,

Як вежа дня вчорашнього, що в ній,

Хоч би й збудована була з алмазу,

Не може відгукнутися прибій,

Ні випадковий крик, ні зблиск надій,

Ні інший неймовірний дотик часу.

Надто багато нас було і буде