Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

були мистецтва радісні світла;

я вгору йшов шляхами горьовими.

Але мої дзвінкі й веселі рими

не люблять скаржитись, не тямлять зла.

Тих любить вірш, хто знає: вдруге йтиме

по тій же стежці, що в огонь вела.

В Італії єдиним був поетом

і вийти я в лауреати міг,

та жив, не знавши слави, як дитина.

Не дорікаю слабкостям прикметним,

бо гордощі — мій гарний, людський гріх.

Світлішає під вечір моя днина.

«Злочинцем» був для мене батько мій.

Я, мавши двадцять літ, зустрів старого,

а він — як та дитина, повен мрій;

тоді збагнув я: мій талант — від нього.

Від нього — зору блідно-голубого

сіяння. В усмішці його м'якій —

знак бідності; він жив недбало, вбого,

та чаклував жінок, неначе змій.